Бувають дні, коли мене мало. Мало настільки, що я можу поміститися в
долоні. Так мало, що я перестаю чинити опір розуму, який невдало маскується під
совість, засинаючи мене буквами питання «Хіба так можна?», і порівнює з людьми,
долі яких гідні оплесків навіть на небесах.
«Я – не герой», - це все, що можу тихо відповісти ... тому покладіть мене,
маленьку, на подушку і залиште одну. Одна – це не самотність і не нудьга. Одна –
це єдиний спосіб повернути собі свою висоту.
